Зміст
Як «читати» мову тіла собаки, на що звернути увагу
Мова тіла собак – тема, що заслуговує особливої уваги. Песики не можуть розмовляти з нами вербально, але вони спілкуються з людьми та між собою особливою мовою – мовою знаків. Її правильна інтерпретація є ключем до гармонійних стосунків з улюбленцями. Розуміння мови песиків робить нас більш толерантними до них, допомагає зрозуміти, чому в певній ситуаціїо собака гавкає або ричить. Звичайно, це відбувається, тому що ми, люди, часто не розуміємо, що турбує хвостика. Можливо він погано почувається, наляканий чи потребує допомоги?
Тож розглянемо, як саме спілкуються песики між собою та з нами, якими бувають способи комунікації та як зрозуміти, що хвостатик щасливий або переляканий.
Способи комунікації собак
Песики в природних умовах живуть у зграях, тому вони виробили складні методи спілкування між собою, що дають їм змогу користуватися доступними ресурсами без конфліктів. Собаки не люблять битися, вони завжди прагнуть уникати конфліктів і не наражатися на небезпеку. Адже бійка – це завжди травми, часом досить серйозні. В «арсеналі» песиків є чимало сигналів умиротворення опонента, які дають зрозуміти, що хвостик не налаштований на агресію і готовий «домовлятися».
Але вже чимало століть собаки живуть поруч із людьми, тож вони розробили способи міжвидової комунікації, які іноді відрізняються від тих, які песики використовують між собою. Наприклад, прямий тривалий зоровий контакт між двома собаками може означати виклик або залякування супротивника, проте зазирання в очі людині, навпаки, зазвичай дає позитивний результат – песик отримує увагу, пестощі, прогулянку, смаколик. Проте часто довгий погляд в очі незнайомій собаці так само може давати напруження. І важливо зазначити, що у засобах спілкування собаки використовують не лише очі.
Загалом у висловленні почуттів та бажань залучено кілька каналів сприйняття:
- візуальний – це рухи всього тіла та його окремих частин;
- слуховий – це звуки, які видає песик;
- нюховий – зчитування інформації за допомогою органів нюху;
- тактильний – це фізичний контакт.
Щоб краще зрозуміти особливості кожного способу передачі інформації, розглянемо їх більш детально.
Візуальна комунікація
Собаки спілкуються візуально, використовуючи рухи та різноманітні пози, які можуть бути як відверто виразними, так і неймовірно тонкими, наприклад рух вухом або бровами. Кожну частину тіла песика можна вивчати окремо, але для повного розуміння важливо спостерігати за всім тілом загалом, це дозволяє правильно тлумачити сигнали, що подає хвостик.
Слід зазначити, що селекція протягом багатьох століть призвела до появи великого розмаїття порід і типів собак, тому тонкощі рухів песиків з довгою та короткою мордочкою можуть відрізнятися. Так само улюбленці з короткими хвостами або без хвостів не мають можливості передавати чимало емоцій природним способом. Собаки з обмеженою рухливістю або анатомічними аномаліями нездатні приймати певні пози чи робити окремі рухи. Через це вони не зможуть спілкуватися так швидко, як їм хочеться, і натомість більш активно використовуватимуть інші способи спілкування, наприклад голос чи дотик.
Зазвичай у природі собаки прагнуть не показувати живіт. Поза животом догори вказує на покору, але деякі песики навчилися отримувати задоволення від того, що людина чухає животик, й охоче падають на спинку, аби отримати це задоволення і порадувати свою людину, адже насправді люди теж дуже люблять чухати черевце улюбленцям. Єдине що, треба пам'ятати, що всі сигнали треба трактувати загалом, а тому в деяких ситуаціях поза животом догори може означати дискомфорт. В цьому прикладі позитивні емоції собаки відображатимуться на всьому тілі, а песик впродовж спілкування залишатиметься розслабленими. З огляду на ці особливості треба дбати про своєчасну соціалізацію цуценяти, навчати його з раннього віку взаємодіяти з людьми та собаками різних порід, аби малюк засвоїв, як спілкуються різні родичі, а також нюанси взаємодії окремих порід.
Оскільки собаки можуть спостерігати одне за одним з певної відстані, розмір тіла та поза часто є першим засобом отримання інформації про почуття та наміри. Приміром, пухнастик розуміє, напружені м’язи або розслаблені іншого песика, здиблена шерсть або ні. До речі, здиблена шерсть, витягування лап (щоб збільшити зріст) є ознаками тривоги, страху, хвилювання або розчарування.
Якщо собака почувається некомфортно та боїться у спілкуванні з іншим, він притискає шерсть та вуха, зіщулюється, опускає хвіст, показуючи, що не хоче вступати в конфлікт.
Загалом хвіст – найвиразніший орган тіла, тому вкорочування або обрізання хвоста таке шкідливе для песиків (а також незаконне) – його відсутність позбавляє їх можливості нормально спілкуватися та передавати безліч почуттів. Розслаблений але піднятий догори хвіст сигналізує про впевненість, готовність спілкуватися. Напружений піднятий хвіст свідчить про занепокоєння або загрозу. Опущений притиснутий до живота хвостик – це ознака страху, хвилювання.
Зоровий контакт відіграє важливу роль у спілкуванні собак. Песик може пильно дивитися на іншого собаку, щоб залякати його або уникати зорового контакту, щоб продемонструвати небажання вступати у конфлікт. З людиною все працює інакше: собака оцінює готовність іншої людини до взаємодії на основі її бажання встановити зоровий контакт або уникнення його. У стресових чи складних ситуаціях собаки часто вирячують очі, оголюючи склеру (білок ока) – так зване «китове око».
Вуха собак теж досить виразний засіб спілкування. Відведені назад, притиснуті або опущені сигналізують про умиротворення, страх або загрозу. Підняті й повернуті вперед вушка – ознака зацікавленості, готовності взаємодіяти, досліджувати, спілкуватися.
Спокійне дихання, трохи відкритий рот та висунутий язик вказують на спокій та розслаблення. Напружені стиснуті губи сигналізують про збудження, нервозність, напругу. Відтягнені назад куточки губів, важке дихання вказують, що песик збуджений або в стресі. Вишкірені зуби, гарчання, напружені губи сигналізують про ворожість, страх або лють.
Спілкування за допомогою звуків
Дослідження свідчать, що «репертуар» песиків значно збагатився за час їхнього життя з людьми. Гавкання є найбільш типовою вокалізацією. Ці звуки зазвичай собака видає нетривалий час і в різних контекстах: вітання, привернення уваги, захоплення від гри, попередження тощо. Залежно від ситуації специфіка гавкання міняється: коли собака бачить незнайомця або іншого пса, то гавкання більш хрипке та на низьких тонах, якщо песик вітає вас після роботи – то гавкотить високим голосом іноді навіть повискуючи від радості.
Гарчання зазвичай використовується як попереджувальний або загрозливий сигнал під час конфліктних ситуацій або гри. Собаки розрізняють гарчання, що звучить в різних контекстах, тому можуть визначити, чи воно є «позитивним» або «негативним». Гарчання буває більш чи менш гучним і тривалим залежно від посилення дискомфорту. Також воно часто супроводжується іншими сигналами – притисненими вухами, демонстрацією ікол тощо.
Скавучання вказує на біль, стрес або хвилювання, але іноді кмітливі песики використовують цей звук для привернення уваги: жалісливе скавучання змушує людину приділяти хвостику увагу. Виття – це форма поведінки, що символізує єдність, тож така вокалізація спрямована на підтримку соціальної єдності. Хрюкання або стогін означають задоволення або біль залежно від контексту, в якому вони виконуються. Також часто собаки повискують, чхають, видувають повітря з-за щік тощо.
Мова запахів
Висока чутливість собак до запахів дозволяє їм отримувати чимало різноманітної інформації за допомогою носа. Важливо пам'ятати, що хімічні сигнали в сечі, фекаліях, слині, поті, клітинах шкіри й волоссі, залозистих виділеннях є буквально на кожному кроці, тож ваш улюбленець живе буквально серед симфонії запахів. Пляма сечі на дереві або стовпі, залишки шерсті у траві, мікроскопічні частинки шкіри на дивані, запах тварин і людей навколо, залишки їжі, випорожнення, взуття, ваша сумка, іграшка – всі предмети та істоти навколо нас мають запах і собака відчуває їх усі.
Ми зараз наголошуємо лише на тих хімічних сигналах, які дозволяють собаці отримувати соціальну інформацію без необхідності контакту. Також песики здатні самі виділяти запах із комунікативним наміром.
Обнюхування є важливою частиною ритуалу вітання під час знайомства та спілкування з іншими собаками. При цьому собаки надають перевагу певним ділянкам тіла: морді, шиї, паховій та періанальній областям. Вважається, що це феромони впливають на соціальну та репродуктивну поведінку. Феромони – це хімічні речовини, що виділяються організмом у відповідь на певні зміни фізіологічного або психологічного стану. Собаки відчувають їх за допомогою вомероназального органа. Хоча цей орган ще не до кінця вивчений, вважається, що він дозволяє собаці розрізняти соціальну і несоціальну хімічну інформацію.
Собаки також впізнають людей за індивідуальним запахом і визначають зміни в біохімії людини, коригуючи свою поведінку відповідно до виявлених сигналів. Песики активно використовують отриману через ніс інформацію для інтерпретації емоцій людей і тварин, приміром, відчувають страх, напруження, радість і реагують відповідним чином.
Тактильне спілкування
Тактильне спілкування є типовим для людей. У собак дотик допускається у певних контекстах: під час знайомства, спарювання, підтримки унікального соціального зв'язку в зграї. Зазвичай фізичний контакт між песиками недовготривалий і відбувається нечасто. Натомість люди схильні ініціювати та підтримувати фізичний контакт із більшою частотою і протягом більш тривалого часу, ніж собаки. З цієї причини деякі собаки не можуть розслабитися під час тактильної взаємодії людини, вони не отримують задоволення від погладжування та чухання, а лише терплять. Деякі песики можуть уникати або ухилятися від такої взаємодії, але це, швидше за все, залежатиме від того, якої саме частини тіла ви торкаєтеся і як само. Наприклад, реакція собаки може бути різною на різні типи тактильного контакту: лежання на колінах, погладжування, обійми та утримання на руках.
При правильному ставленні до улюбленця та розумній соціалізації собаки швидко засвоюють, що легкий дотик людини може приносити позитивні враження й навіть вчаться отримувати задоволення від тактильної взаємодії з людьми.
Як «читати» мову тіла собаки, на що звернути увагу
Завжди аналізуйте сигнали тіла вашого улюбленця комплексно. Адже окремо рухи можуть означати різні емоції й орієнтуючись, приміром, тільки на хвіст, ви отримаєте прямо протилежну інформацію тій, яку песик хотів вам повідомити.
Що потрібно враховувати:
- контекст ситуації: де все відбувається, які події передували;
- з ким відбувається контакт, з людиною чи з іншими пухнастиками, які стосунки в песика з ними;
- досвід собаки: чи бував улюбленець у подібних ситуаціях, чим вони закінчувалися, які можливі асоціації;
- стан здоров’я: чи добре почувається собака, чи не болить щось, чи не голодний;
- середовище, де відбувається контакт: знайоме чи незнайоме місце, спека чи холод, дощ чи сонце, чи багато людей, інших хвостиків, транспорту навколо тощо.
Тобто щоб правильно «прочитати» повідомлення вашого собаки, треба враховувати всі ці фактори, а також всі рухи, які він робить.
Пропонуємо вам стислий опис поведінки та дій песика, що вказують на певний емоційний стан. Однак зважайте, що це узагальнені відомості, а кожен песик – особистість і має індивідуальні особливості поведінки, демонстрації почуттів, особистий досвід спілкування тощо.
Умиротворення та вшанування
Мова поваги призначена для умиротворення передбачуваної загрози та уникнення конфлікту. Це має вирішальне значення для виживання. Мова умиротворення допомагає собакам заспокоїти агресивно настроєну тварину чи людину, продемонструвати дружність.
Ознаки заспокійливої поведінки:
- вигнуте опущене тіло;
- опущена голова, похитування головою;
- відведення очей;
- відведені назад або притиснуті вуха;
- облизування;
- опущений або притиснутий до живота хвіст;
- розслаблені вуха;
- «посмішка» – відтягнуті губи, що відкривають частину передніх зубів.
- перевертання на спину та демонстрація живота, при цьому хвіст притиснутий до живота ( в цьому випадку песик не просить почухати животик, навпаки, показує, що він нервує, занепокоєний, хоче уникнути контакту).
Зацікавленість
Собаки від природи дуже допитливі, тому вони завжди показують, що предмет, людина чи тварина їм цікаві. Про це свідчать:
- схилена набік голова;
- напружене тіло;
- повернуті вперед вуха;
- піднята передня лапа;
- піднятий хвіст.
Відволікання
Така поведінка допомагає собаці заспокоїтися й перемкнути увагу на щось інше. Якщо наближається передбачувана чи реальна загроза, і собака нервує або почувається некомфортно, вона часто демонструє поведінку, яка покликана надіслати мирний сигнал, відволікти увагу та заспокоїтися. Приклади поведінки відволікання:
- чхання;
- струшування;
- нюхання якогось предмета;
- облизування носа;
- позіхання;
- обертання навколо себе;
- чухання тіла або шкрябання землі;
- ходьба.
Захисна поведінка
Коли песику доводиться захищатися від загрози, він часом демонструє агресивну поведінку – у такий спосіб він пропонує людині чи іншим улюбленцям, у яких він бачить загрозу, триматися від нього якомога далі. Зазвичай до агресивної мови тіла улюбленець вдається, коли розуміє, що уникнути конфлікту не вдасться, тож якщо ворога не вдалося переконати розійтися мирно, його треба налякати.
Ознаки загрозливої поведінки:
- нахил корпусу вперед;
- міцно стиснуті губи, закритий рот;
- погляд в очі;
- гарчання;
- демонстрація зубів та ікол, клацання зубами;
- гавкання;
- піднятий напружений хвіст;
- випади вперед;
- здиблена шерсть;
- швидкий укус, глибокий укус, укус та утримання, а якщо ситуація серйозна, то собака трясе головою, стиснувши зуби на тілі ворога – це демонструє намір нанести серйозні рани.
Якщо ваш песик кусає, тримає та трясе м’яку іграшку, він імітує процес полювання на здобич. Така поведінка дуже поширена серед мисливських та пастуших собак, хоча песики з низьким розвитком мисливських інстинктів часом поводяться саме так – це спосіб зняти напруження. Якщо вашому собаці подобається рвати м'які іграшки, це не означає, що він хоче робити те саме з людьми або іншими улюбленцями, тож хвилюватися через таку поведінку хвостика не потрібно.
Розслабленість
Щасливий задоволений життям собака зазвичай розслаблений та спокійний. Немає нічого кращого, ніж спілкуватися з ним, коли він усім своїм виглядом демонструє радість, впевненість і бажання грати.
Ознаками розслабленості та задоволення є:
- трохи відкритий рот, розслаблений язик, що може звисати вперед або на бік;
- перевертання на спину та запрошення почухати животик – демонстрація довіри та насолоди від спілкування з людиною;
- примружені очі;
- розслаблені вуха;
- відсутність напружених м’язів;
- хвіст піднятий або на одній лінії зі спиною, крутиться по колу;
- хитання задом;
- короткі зупинки під час гри
Хвіст – це найвиразніша частина тіла собаки. В людей склалася думка, що виляння хвоста означає задоволення, але це не завжди так. Насправді виляння хвоста часом є ознакою розслабленої та щасливої собаки. Іноді улюбленці виляють хвостом, коли збуджені, засмучені або коли вони мають намір перейти до агресивної поведінки. Є ще кілька факторів, на які слід звернути увагу, щоб визначити, що означає виляння хвостом.
- Впевнений або збуджений собака триматиме хвіст високо в повітрі й ледве ворушитиме ним. Песик не обов'язково перебуває у стані стресу, але він не розслаблений, а якщо ще й гавкає, стоїть в оборонній позі, має напружені губи та очі, значить улюбленець надміру збуджений або засмучений.
- Опущений, притиснутий до ніг або до живота хвіст вказує на нестачу впевненості, бажання уникнути конфлікту, нервозність або страх.
- Високо піднятий хвіст, що повільно хитається з боку в бік – ознака того, що песик придивляється та оцінює ситуацію.
- Витягнутий і вигнутий хвіст означає, що собака напружений і готовий до наступу або оборони.
- Хвіст, що крутиться гвинтом, виляння попою, підстрибування вказують на радість, дружність і готовність до взаємодії.
Мова тіла собак досить багата, в кожного улюбленця є свої особливості передачі почуттів та бажань, притаманні лише йому. Спостерігаючи за хвостиком, відстежуючи його поведінку в різних ситуаціях з урахуванням навколишнього середовища, настрою, самопочуття, ви зможете зрозуміти, що він хоче сказати.
Розуміння сигналів тіла, вокалізації та поведінки вашого собаки відіграє важливу роль у зміцненні взаємозв'язку з ним. Уважно спостерігайте за своїм улюбленцем і навчайтеся розпізнавати його унікальну мову тіла. З часом ви без проблем зможете розуміти його сигнали. У собаки має бути власне місце для відпочинку, де він може почуватися безпечно. Якщо ваш пес почувається некомфортно або налякано, дайте йому простір і час, щоб заспокоїтися. Це допоможе покращити вашу взаємодію.
Заохочуйте позитивну поведінку собаки похвалою, ласощами або грою. Це зміцнює розуміння, що певні дії бажані. Соціалізація також є важливим елементом корекції поведінки та розвитку корисних навичок спілкування. Якщо ви не впевнені, як ваш собака має поводитися в певній ситуації, або потребуєте поради, зверніться до ветеринара чи кінолога. Важливо пам'ятати, що успішне спілкування ґрунтується на повазі. Поважайте кордони вашого улюбленця та звертайте увагу на його невербальні сигнали. Дотримуючись цих простих порад, ви створите атмосферу взаєморозуміння та довіри!
Хочеш дізнатися більше?
Після прочитання нашої статті, перегляньте додаткову інформацію нижче:
Наші соціальні мережі
